• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • МЕТОДИЧНА РОБОТА

Методика експертного оцінювання власного педагогічного досвіду

Мета — створити умови для підтримки особистісно-професійного розвитку педагога в процесі вивчення та узагальнення його пе­дагогічного досвіду.

Анкета розроблена відповідно до основних технологічних ета­пів моделювання передового педагогічного досвіду за наступни­ми параметрами та критеріями:

• актуальність — усвідомлення проблеми; мотивація діяльно­сті, визначення мети; формування дослідницьких завдань;

• теоретична база досвіду — збирання, систематизація теоре­тичного матеріалу; виокремлення професійно значимої інформації; рівень осмисленості теоретичної ідеї; розуміння сутності понять;

• провідна ідея — визначення провідної ідеї досвіду; пошук оп­тимальних шляхів реалізації ідеї;

• технологія досвіду — процес цілепокладання; рівень техно­логізації досвіду;

• прогнозовані результати — прогнозування та визначення результативності досвіду; розроблення методичних рекомендацій; апробація результатів;

• експертне оцінювання педагога — прогнозування ефектив­ності, можливості поширення власного педагогічного досвіду.

Обробка та інтерпретація результатів анкетування здійснюється групою експертів та слугує підставою для повного експертного ви­сновку про особистісно-професійний рівень носія передового педа­гогічного досвіду: творчий (R складає від 100 до 75 %), високий (від 50 до 74 %), середній (від 25 до 49 %), низький (нижче 24 %), — що визначається за формулою:

R=(Фактична кількість балів/ Максимальна кількість балів) х 100%

Прогнозовані результати: оптимізація та технологізація про­цедури вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду; розвиток рефлексивно-прогностичного мислення педагога.

Педагогіка М. Монтессорі. «Дім вільної дитини»
Автор-розробник— М. Монтессорі.

Суть. Основне завдання педагога, зазначала М. Монтессорі, полягає у наданні дитині засобів для саморозвитку, розкритті правил їх використання. Для цього необхідно створити предметно-просторове середовище, в якому дитина зможе найповніше реалізу­вати свої природні здібності та нахили. Діяльність дитини повинна бути вільною і самостійною. Педагог використовує у роботі само­навчальні засоби-матеріали, з якими вихованець працює спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім переходить до їх са­мостійного використання.

Характерною рисою технології є презентації (основні уроки) та індивідуальні уроки (уроки номенклатури). Презентації передбача­ють демонстрацію дитині правильного способу використання нового матеріалу з метою ознайомлення з основними його особливостями. Застосування матеріалу дає педагогу можливість більше дізнатися про дитину, її внутрішній розвиток. Презентації мають бути прости­ми, лаконічними, об'єктивними і тривати від 0,5 до 2—3 хв.

Індивідуальні уроки мають на меті закріплення навичок роботи та ознайомлення з новими поняттями. Вони вирізняються триступеневою структурою:

• асоціація сенсорного сприйняття предмета з його назвою (встановлення педагогом зв'язку між предметом або ознакою і йо­го (її) назвою);

• розпізнавання предмета чи ознаки, що-відповідає назві;

• запам'ятовування слова, що відповідає предмету чи ознаці

У системі саморозвитку особистості виокремлюють такі ключові позиції: навколишнє підготовлене середовище і вправи для розвитку моторики, сенсорики, інтелекту; педагог, який створює, готує розви- вальне середовище. Отже, індивідуалізація розвитку дошкільників реалізується через взаємодію з матеріалами з огляду на право вибору, природні потреби та вікові особливості дітей.

Прогнозовані результати: розвиток дрібної та великої моторики руки,сенсорики, логічного мислення, пам'яті; виховання само стійності та організованості дитини.

Вальдорфська педагогіка. «Вальдорфськнй дитячий садок» Автор-розробник — Р. Штайнер.

Суть.Вальдорфська педагогіка — це педагогічна система, вибудувана на антропософських засадах розуміння розвитку лю­дини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних чин­ників, спрямована на виховання духовно вільних особистостей.Основні педагогічні положення Р. Штайнера: поступальний індиві­дуальний розвиток дитини відповідно до її життєвих ритмів, нероз­ривний зв'язок із соціальним оточенням.

Стрижнем педагогіки є принципи індивідуального підходу, свободи у вихованні, дотриання особливостей режиму дня і ритму року. Основне завдання дитячого садка — догляд за органами чуття дитини. Дошкільний заклад функціонує як велика сім'я. Ігри й занят­тя постійно чергуються, створюючи сприятливі ритми самостійних і організованих занять. Вихованець вчиться відкривати існування влас­ного внутрішнього світу, центром якого є сім'я — батьки та дитина.

Прогнозований результат: гармонійний духовний розвиток особистості дошкільника.

Школа адаптивної педагогіки Автори-розробники— Є. Ямбург, Б. Бройде.

Суть. Адаптивне навчання використовується з метою побудови індивідуальної траєкторії розвитку особистості школяра, зважаючи на його психофізичні особливості, здібності й нахили, забезпечення максимальної самореалізації.

Як зазначає Г. Селевко, адаптація дитини до школи реалізуєть­ся через визнання учня суб'єктом навчання. Адаптація школи до дитини— через систему диференціації навчально-виховного про­цесу відповідно до рівнів розвитку школярів, що передбачає наяв­ність різних рівнів і варіантів змісту й методів навчання. Учням за­безпечується: добровільність і вільний вибір варіанта навчання; до­помога в самовизначенні й розкритті власних нахилів і здібностей; можливість виправлення помилок, вибору потоку-траєкторії, перехідз одного рівня навчання на інший. У процесі контролю знань диференціація поглиблюється, переходить в індивідуалізацію.

Орієнтовною основою для побудови програм навчання є держав­ний стандарт, який на практиці реалізується трьома навчальними потоками-траєкторіями:

• базового стандарту (основна траєкторія: визначення й оптимізація змісту базового, регіонального та шкільного компонентів; за­своєння знань, умінь, навичок відповідно до базового навчального плану і освітніх стандартів навчальних предметів);

• передової (ліцейно-гімназійної) освіти (поглиблена траєкторія: виявлення найбільш здібних і обдарованих дітей, створення умов для їхнього розвитку; формування гімназійних таліцейних класів; якісна під­готовка випускників до навчання у ВНЗ, самоосвіти і творчої праці; варіа­ція змісту і методів навчання з метою адаптації до певної категорії дітей);

• компенсуючого навчання (корекційно-розвивальна траєкторія: організація різних видів компенсуючого навчання; реалізація особистісно орієнтованого підходу, перехід від диференційованого до індиві­дуалізованого навчання; психолого-педагогічна допомога дітям, під­тримка дітей з ознаками психогенної шкільної дезадаптації; утримання кожної «важкої» дитини у межах виховного впливу школи; варіація змісту і методів навчання з метою адаптації до певної категорії дітей).

Потоки-траєкторії вибудовуються за вертикаллю від першого до останнього класу загальноосвітньої школи відповідно до розро­блених програм. Передбачається розподіл дітей у гомогенні класи, забезпечується можливість переходу з одного рівня навчання на ін­ший, взаємодія і взаємодопомога сильних та слабких учнів, система компенсації відставання тощо.

Використовуються такі методики внутрішньопредметної дифе­ренціації: різні типи опор (плакати-приклади, опорні конспекти, узагальнювальні таблиці тощо); алгоритми розв'язування задач або виконання завдань (від аналогічного прикладу до логічної схеми); вказівки на тип задачі, закону, правила; підказки (натяк, асоціація), ідеї, хід думки; попередження про можливі помилки; поділ складно го матеріалу на частини. Традиційні методи навчання використовуються у поєднанні з найновішими досягненнями науки і передового педагогічного досвіду, які добре зарекомендували себе на практиці.

Прогнозовані результати: вільний вибір та самореалізація особис­тості школяра; формування позитивної Я-концепції; засвоєння всіма дітьми навчального матеріалу на рівні державного освітнього стандарту.

Педагогіка життєтворчості. «Школа життєтворчості особистості»
Автор-розробник — І. Єрмаков.


Суть. Життєтворчість як спосіб самопрограмування й твор­чого здійснення особистістю свого життя є унікальним і винятко­вим надбанням людини, зазначає І. Єрмаков.

Основна проблема життєтворчості зосереджується на проблемі творення себе, побудові свого життя виходячи з власного розуміння його сенсу. Формуючи особистість учня як суб'єкта і проектуваль­ника власного життя, школа життєтворчості особистості підтримує дитину, створює умови для опанування мистецтва розроблення й утілення власних життєвих проектів. Останні спрямовані на розви­ток і саморозвиток компетентної, конкурентоздатної особистості.

Школа — простір життя дитини, простір можливостей реалізації вітальних, духовних потреб та інтересів, культури життя і самовизна­чення; формування інноваційної потреби жити в умовах постійних змін, бути ініціатором змін і активної соціальної дії; пріоритет особистості, її замовлення на освіту; орієнтація на виховання вільної, конкуренто­спроможної особистості, здатної до критичного мислення, розв'язання життєвих проблем, активної діяльності й презентації себе на ринку праці; освоєння стрижневих життєвих компетентностей, соціальних і життєвих ролей, підхід до знання як до інструменту, засобу розв'язання проблем; орієнтація на розв'язання конкретних проблем, які стоять перед суспільством, людиною; інноваційний тип навчання, побудований на активних та інтерактивних методах; учень — суб'єкт, партнер у на­вчально-виховному процесі; постановка, формулювання власних цілей і вибір способів їх досягнення; вихід на індивідуальну життєву траєк­торію розвитку і саморозвитку, врахування інтересів і потреб дітей.

Утвердження соціального партнерства: режим випереджального, проектного розвитку; при цьому кожна школа має своє творче об­личчя, розвивається як відкрита система. Різні типи інноваційних за­кладів освіти; гнучкі варіативні й авторські програми. Розгалужений шкільний компонент освіти; постійний інноваційний процес, який охоплює всі аспекти життя дитини й навчального закладу; ключові життєві компетентності, оволодіння технологіями життєтворчості, вміння використовувати знання як інструмент розв'язання життєвих проблем. Постійна діагностика і моніторинг рівня розвитку життєвої компетентності відповідно до сенситивних періодів життя дитини.

Прогнозовані результати: розвиток ключових компетентнос­тей вихованців, формування проектної культури, нових способів мислення й діяльності.

Інформаційно-комунікаційні технології.

Суть. Інформаційними технологіями називають усі технології, які використовують спеціальні технічні інформаційні засоби (ЕВМ, аудіо, кіно, відео). З появою комп'ютерів з'явився новий термін — «нові інформаційні технології навчання». Термін «інформаційно-комунікаційні» є об'єднуючим для різних варіантів технологій та вказує на специфіку інтерактивного навчання — діалог у системі «користувач — комп'ютер».

На практиці технології використовуються в трьох варіантах, як:

• проникаюча (застосовується у процесі вивчення окремих тем, розділів для розв'язання окремих дидактичних завдань);

• основна (визначальна, значима у складі технологій програмно­го, дистанційного навчання тощо);

• монотехнологія (увесь процес навчання та управління, включ­но з усіма видами діагностики, моніторингу, спирається на викори­стання комп'ютера).

Інформатизація навчально-виховного процесу передбачає ши­роке використання у процесі вивчення різних предметів інформа­ційно орієнтованих засобів навчання на базі сучасних комп'ютерів та телекомунікаційних мереж. Сюди можна віднести інформатиза­цію системи управління навчальним закладом, створення баз даних та опрацювання інформації, участь у міжнародних проектах тощо. Широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (програмоване навчання, експертні системи, мультимедіа, імітаційне моделювання, предметні комп'ютерні уроки) сприяє реалізації особистісно орієнтованого підходу до учнів, поетапному засвоєнню знань, умінь, навичок.

Прогнозовані результати: формування умінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей.

Система розвивального навчання Д. Ельконіна — В. Давидова Автори-розробники — Д. Ельконін, В. Давидов.

Мета розвивального навчання — формування теоретичної свідо­мості й мислення, узагальнених способів розумових дій; відтворен­ня в навчальній діяльності логіки наукового пізнання; становлення дитини як суб'єкта різних видів і форм людської діяльності.

Суть технології: цілеспрямована навчальна діяльність як осо­блива форма активності, спрямована на розвиток суб'єктності, що передбачає процес самозміни дитини. її змістом виступають за­гальні способи дій щодо розв'язання різноманітних завдань.

Традиційно у школі знання подаються в готовому вигляді. Опису­вана ж технологія залучає дитину до процесу самостійної пошукової квазідослідницької діяльності, що свідомо сприймається нею як осо­биста мета. Цей процес відбувається не під керівництвом учителя, а за його безпосередньої участі. В умовах розвивального навчання цілеспрямована навчальна діяльність учнів організовується не від конкретного до загально-абстрактного, як у традиційній моделі, а навпаки. Учень виступає у ролі шукача нових знань.

Він відкриває для себе найзагальніші наукові поняття, у яких ві­дображені закономірності, глибинні причинно-наслідкові зв'язки тощо, опановує поняття не за зовнішніми, а за внутрішніми їх озна­ками, розкриває теоретичні образи — ознайомлюється із загальним, що поступово збагачується конкретними фактами, знаннями. В осно­ві технології лежить принцип змістового узагальнення — загальні знання передують конкретним. Між ними — суб'єктний простір сходження дитини від загального до конкретного.

Процес навчання орієнтується на наукові, а не на емпірич­ні знання. Формується теоретичне мислення школярів, основою якого виступає пошуково-дослідницький метод. Важливо, щоб діти засвоїли загальний спосіб дії разом з учителем, попрацюва­ли за алгоритмом, а потім поступово перейшли до самостійного виконання завдань.

Типологія уроків: уроки формулювання навчального завдання; уроки моделювання способів розв'язання навчальних проблем; уроки контролю за результатами навчальної діяльності; уроки оцінювання результатів розв'язання навчального завдання.

Навчальне завдання (за Г. Соколовою, В. Мирошниковою)

Постановка проблеми

Аналіз, конструювання способу

Систематизація способу
Контроль

Оцінювання

Прогнозовані результати: розвиток суб'єктності, мислення, творчих здібностей, активності та ініціативності; формування до­слідницьких умінь.

Система розвивального навчання Л. Занкова
Автор-розробник — Л. Занков.

Суть. Л. Занков розробив дидактичні принципи розвивального навчання: цілеспрямованість розвитку на основі комплексної розви-вальної системи; системність і цілісність змісту; провідна роль тео­ретичних знань; навчання на високому рівні складності; просуван­ня у вивченні матеріалу високими темпами; усвідомлення дитиною процесу учіння; участь у процесі навчання не тільки раціональної, а й емоційної сфери (роль спостереження і практичних робіт); проблематизація змісту (суперечності); варіативність процесу навчан­ня, індивідуальний підхід; робота над розвитком усіх (і сильних, і слабких) дітей.

Інваріантні якості уроку розвивального навчання (за Г. Селевко): метою є не тільки повідомлення і перевірка засвоєння ЗУН, а й роз­виток інших груп якостей особистості; полілог у класі, що вибудо­вується на основі самостійної розумової діяльності дітей; співробітництво вчителя й учня.

Методична мета — створення на уроці умов для прояву пізнавальної активності учнів.

Вона досягається таким чином: учитель створює проблемні ситуації, суперечності; використовує різноманітні форми і методи організації навчальної діяльності, які сприяють розкриттю суб'єктного досвіду учнів; складає і обговорює план уроку разом з учнями; створює атмосферу зацікавлення кожного учня в роботі класу; стимулює до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без страху припуститися помилки, отримати неправильну відповідь і т. п.; використовує в процесі уроку дидактичний матеріал, що дає можливість учневі вибрати найбільш значимі для нього вид і форму навчального змісту; оцінює не тільки кінцевий результат (правильно-неправильно), а й процес діяльності учня; заохочує прагнення учнів віднайти свій спосіб роботи (розв'язання завдання), аналізувати способи роботи інших учнів, вибирати й опановувати найбільш раціональні.

Особливості уроку розвивального навчання:

• Хід спрямування процесу пізнання — «від учнів».

• Характер діяльності учнів: спостерігають, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, виявляють закономірності. Звідси інший характер завдань: не просто списати і вставити пропущені букви, розв'язати задачу, а й поміркувати, спланувати процес розв'язання.

• Інтенсивна самостійна діяльність, пов'язана з емоційним переживанням, що супроводжується ефектом несподіванки від завдання, задіюванням орієнтовно-дослідницької реакції, механізму творчості, допомогою і заохоченням з боку вчителя.

• Колективний пошук, керований учителем за допомогою питань, які стимулюють самостійну думку учнів, випереджальних домашніх завдань.

• Створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які дають можливість кожному проявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення умов для природного самовираження учнів.

• Гнучка структура. Загальна мета і засоби організації уроку в технології розвивального навчання конкретизуються учителем залежно від призначення уроку, його тематичного змісту.

Прогнозовані результати: створення розвивального навчального середовища; всебічний гармонійний розвиток особистості школяра.

Освітня система «Довкілля»
Автор-розробник — В. Ільченко.

Суть. Освітня система «Довкілля» — модель національної шко­ли. Вона формує цілісну свідомість людини, яка здатна брати на себе відповідальність за своє майбутнє та майбутнє рідної землі, народу, виховує ціннісне ставлення дитини до себе, до світу, що ґрунтується на почутті любові до навколишньої дійсності, совісті (со=вісті — намаганні почути вість від кожної живої істоти, зрозуміти її, щоб жити у злагоді із собою, природою). У такий спосіб реалізуються принципи гуманізму та екологічного реалізму, орієнтовані на розвиток екологічної культури підростаючого покоління.

Освітня програма «Довкілля» як дидактична система викладання предметів природничого циклу альтернативна традиційному підходу. Зміст знань, методи і форми навчання — специфічні для формування природничо-наукової картини світу. Система навчально-методичного забезпечення реалізації освітньої програми формується на основі принципу сутнісної інтеграції змісту шкільної природничо-наукової освіти.

«Дерево» наукових знань у свідомості учнів росте поступово, від класу до класу. «Коріння» його закладається в початковій школі. Воно охоплює невелику кількість елементів наукових знань (як і сподівався Я. Коменський) — три фундаментальні закономірності, які довго вкорінюються у свідомості дитини.

Уявлення про зміст загальних закономірностей (збереження, спрямованості самочинних процесів до рівноважного стану, періодичності — повторюваності процесів у природі) є основою систематизації знань дитини про довкілля, створення людиною об'єктів, їх функціонування, людину, зокрема й про саму дитину. Інтегровані курси в 1—6 класах за своєю суттю є пропедевтичними щодо викладання предметів природничого циклу в основній школі. Вони реалізуються за допомогою технології «Довкілля». Остання відображає логіку формування цілісних знань учнів. Дитина поступово долучається до відкриття нових знань, здобутих у процесі самостійної пошукової діяльності під керівництвом педагога.

У кожному класі відповідно до вікових особливостей вихован­ців переважає один із методів пізнання дійсності: інтегрований курс «Я і Україна»: «Запитую Довкілля» (1—2 кл.), «Спостерігаю Довкілля» (3 кл.), «Досліджую Довкілля» (4 кл.); курс «Природо­знавство. Довкілля»: «Пояснюю Довкілля» (5—6 кл.).

Важливим є те, що нове знання не просто відкривається на уроці, а й обґрунтовується на основі загальних закономірностей і вводиться в єдину систему знань — природничо-наукову картину світу (далі ПНКС) та «образ природи» учня.

Технологічні етапи уроку з курсу «Довкілля»:

1. Актуалізація опорних знань.

2. Вивчення нового матеріалу.

2.1. «Прив'язування» нового матеріалу до засвоєного раніше, звернення до досвіду учнів.

2.2. Демонстраційний експеримент, використання «матеріалу довкілля» з метою активізації розумової діяльності учнів, усіх орга­нів чуття для сприйняття нового матеріалу.

2.3. Виклад змісту нового матеріалу.

2.4. Мотивація його засвоєння, практичне застосування.

2.5. Обґрунтування нових знань (поняття, явища, величини та ін.) на основі специфічних закономірностей, що вивчають­ся в темі, та за допомогою фундаментальних закономірностей природи.

Таким чином нове знання обґрунтовується на основі загальних закономірностей і вводиться в єдину систему знань — ПНКС та «об­раз природи» учня.

3. Закріплення.

Така модель уроку з тими чи іншими змінами використовується в усіх класах.

Прогнозовані результати: формування цілісних знань учнів, природодослідницьких умінь і навичок, пізнавальних мотивів на­вчання; розвиток духовності, мислення, екологічної культури; виховання свідомого й бережливого ставлення до природи, плекання почуття відповідальності за майбутнє.

Система проблемного навчання
Автори-розробники — М. Махмутов та інші.

Суть. Основні, ідеї проблемного навчання були розвинуті у пра­цях І. Лернера, А. Фурмана та ін.
М. Махмутов обґрунтовував проблемне навчання як тип розвивального навчання, в якому систематична самостійна пошу­кова діяльність учнів поєднується із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів вибудовується з урахуванням цілепокладання і принципу проблемності.

Сутність проблемного навчання складає ланцюг проблем­них ситуацій у різних видах навчальної діяльності учнів, управ­ління їх розумовою (пошуковою) діяльністю щодо засвоєння нових знань шляхом самостійного (колективного) розв'язування навчаль­них проблем.

Проблемне навчання орієнтоване на забезпечення активно­го ставлення учнів до набуття знань, розвиток їхньої самостій­ної пізнавальної діяльності та індивідуальних творчих здібнос­тей. Пошукова діяльність починається з постановки питань, розв'язання проблем і проблемних завдань, закладених у на­вчальних програмах і підручниках, проблемного викладу й по­яснення учителем матеріалу, різноманітної самостійної роботи дітей.

Система проблемного навчання реалізується через постановку проблемного питання до програмової теми, що може бути наскрізним для уроку чи системи уроків. Найчастіше воно задає пошуко­вий режим на одному з етапів уроку через систему проблемних запитань, завдань.

Навчальна діяльність реалізується у формах проблемного викла­ду навчального матеріалу педагогом; залучення учнів до розв'язання проблеми, поставленої вчителем; самостійної пошукової діяльності дітей у ході розв'язання визначеної проблеми. У проблемному навчанні визначають кілька технологічних і етапів.

Етапи проблемного навчання (за В. Ягуповим)

Дії суб'єкта викладання (педагога) Дії суб'єкта учіння (учня)
Створення проблемної ситу­ації Усвідомлення суперечностей у ма­теріалі, який вивчається
Організація обмірковування проблеми та її формулювання Формулювання навчальної проблеми
Організація пошуку форму­лювання гіпотези Висування гіпотези, яка пояснює до­сліджувану навчальну проблему
Організація верифікації (пе­ревірки) гіпотези Перевірка гіпотези шляхом експеримен­ту, розв'язання завдань наукового пошу­ку тощо
Організація узагальнення ре­зультатів попередніх дій і ви­користання набутих знань на практиці Аналіз отриманих результатів, форму­лювання висновків, використання їх у практичній діяльності

Прогнозовані результати: розвиток творчих здібностей учнів, здатності до самостійної роботи; підвищення рівня навчальних до­сягнень.


Ігрові технології
Автори-розробники — Д. Ельконін, Б. Нікітін, П. Підкасистий, М. Стронін та інші.

Суть. Технологія за своєю суттю є поліваріантною.
Гра як вид навчальної діяльності в умовах конкретної ситуації спрямована на засвоєння соціального досвіду, в якому формуються й удосконалюються вміння і навички учнівського самоуправління.

Структура гри як діяльності передбачає:

• цілепокладання (уміння поставити мету, завдання);

• планування (уміння передбачити розвиток подій, процесів, операцій);

• реалізацію цілей (уміння реалізувати ігровий задум);

• аналіз отриманих результатів (уміння проаналізувати набутий ігровий досвід).

Мотивація ігрової діяльності забезпечується добровільністю участі, можливістю вибору й елементами змагальності, що сприяє задоволенню потреб у самоствердженні та самореалізації учнів як суб'єктів навчання.

У навчанні старшокласників використовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- і соціодрама.

Технологія ділової гри представлена трьома етапами (за Г. Селевко):

Етап підготовки:

• розроблення гри: написання сценарію; складання плану ділової гри; загальний опис гри; зміст інструктажу; підготовка матеріального забезпечення;

• вхід у гру: постановка проблеми, визначення цілей, умов; інструктування (регламент, правила); розподіл ролей; об'єднання у групи; консультування.

Етап проведення:

• групова робота над завданням: робота із джерелами; тренінг; «мозковий штурм»; робота з агротехніком;

• міжгрупова дискусія: вироблення, встановлення правил дискусії; виступи груп; захист результатів; робота експертів.

Етап аналізу та узагальнення: висновки з гри; аналіз, рефлексія; оцінювання і самооцінювання роботи; висновки й узагальнення; рекомендації.

Прогнозовані результати: розвиток суб'єктності школярів, навичок саморегулювання та управління власною навчальною діяльністю.

Технологія формування творчої особистості
Автори-розробники — Ю. Богоявленська, В. Паламарчук, О. Пєхота та ін.

Суть. Розвиток творчої особистості вимагає впровадження но­вих дидактико-методичних засобів, що допомагають моделювати навчально-виховний процес, виходячи з поставленої мети.

Технологія формування творчої особистості поліфункціональна за суттю. її доцільно розглядати як цілісну модель, що об'єднує локальні технології, як-от: технологія створення психологічних умов підготов­ки школярів до творчої діяльності; технологія використання на уроці навчальних і навчально-творчих завдань; технологія узагальненого за­няття пошукового типу; технологія розвитку продуктивної пізнаваль­ної діяльності. Учитель вибирає і впроваджує ту технологію, яка спри­ятиме найпродуктивнішому розв'язанню поставлених мети та завдань.

Так, технологія використання на уроці навчальних і навчально-творчих завдань передбачає наступні етапи-завдання (за В. Барко):

Перший — проаналізуйте запитання задачі і з'ясуйте, що дано, що потрібно знайти.

Другий — визначте, які дані необхідні для відповіді на запи­тання задачі.

Третій — з'ясуйте, чи всі необхідні дані наведено в умові зада­чі (якщо ні, визначте способи знаходження відповідних величин).

Четвертий — сплануйте послідовність операцій, спрямованих на знаходження відповіді (алгоритм розв'язання).

П'ятий — реалізуйте запланований шлях розв'язання.

Шостий — перевірте розв'язок задачі.

Прогнозовані результати: розвиток творчого мислення школя­рів, формування технологізованих знань.

Інтерактивні технології
Автори-розробники — О. Пометун, Л. Пироженко.

Структура технологічного інтерактивного уроку представлена п'ятьма етапами.

Перший — мотивація. Увага учнів (або учасників заходу) фокусується на проблемі, робиться спроба викликати інтерес до обговорюваної теми. Прийомами навчання тут можуть бути питання, цитата, коротка історія, невеличке завдання, розминка тощо. Етап займає не більше 5 % часу заняття.

Другий — оголошення, представлення теми та очікуваних на­вчальних результатів. Цей етап забезпечує розуміння учнями (учасни­ками) змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку (заходу) і чого від них очікує вчитель, викладач. Часом буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учасників заняття або заходу. На це витрачається приблизно 5 % часу.

Третій — надання необхідної інформації. Під час його реаліза­ції важливо дати учням (учасникам) достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, опрацювання роздаткового матеріалу, виконання домашньо­го завдання. Для економії часу, досягнення максимального ефекту уроку можна подавати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. На цей етап витрачається приблизно 10 % часу заняття.

Четвертий — інтерактивна вправа, яка вважається центральною частиною заняття (заходу). Вона займає не більше 60 % часу, що використовується на практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Послідовність проведення інтерактивної вправи така:

• інструктування — учитель розповідає учасникам про цілі вправи, правила, послідовність дій і кількість часу, відведеного на виконання завдань; запитує, чи все учасникам зрозуміло;

• об'єднання в групи і/або розподіл ролей;

• виконання завдання, у ході чого вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи й навчання у спів- робітництві один з одним;

• презентація результатів виконання вправи.

П'ятий — підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку. На цьому етапі передбачається рефлексія, усвідомлення того, що зроблено на занятті (заході), чи досягнуті поставлені цілі, як можна застосувати набуті знання й уміння в майбутньому. Останній етап бажано і проводити у формі запитань: що нового дізналися, якими навичкам оволоділи, чи може це бути корисним у житті. Крім того, слід обговорити проведення самого уроку: що було найбільш вдалим, що не сподобалося, що варто змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні (учасники) змогли сформулювати відповіді на всі запитання. Для підбиття підсумків бажано відвести до 20 % часу уроку (заходу).

Інтерактивні технології («Мозковий штурм», «Займи позицію», розігрування ситуацій у ролях, ток-шоу тощо) активно використовуються у виховній роботі зі школярами.

Прогнозовані результати: активізація пізнавальної діяльності ( всіх учнів, формування вмінь і навичок, ціннісно-смислових орієнтацій; розвиток суб'єктності, мотивації до навчання.

Технологія інтенсифікації навчання на основі опорних схем і знакових моделей
Автор-розробник — В. Шаталов.


Суть. Принципи технології інтенсифікації навчання В. Шаталова: багаторазове повторення; обов'язковий поетапний контроль; високий рівень складності; блочне вивчення матеріалу; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.
Особливості змісту: подача матеріалу великими дозами; його поблочне структурування; оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів. (Опорний конспект є наочною схемою, на якій подано інформацію, що її необхідно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов'язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наділених певним смисловим значенням.)

Технологічні етапи:

Перший — вивчення теорії у класі: пояснення біля дошки з допомогою крейди, наочності, ТЗН; повторне пояснення за опорним і конспектом — кольоровим плакатом; короткий огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над своїми конспектами; фронтальне поблочне закріплення матеріалу за конспектом.

Другий — самостійна робота вдома (опорний конспект + під­ручник + допомога батьків).

Третій — перше повторення: фронтальний контроль засвоєння конспекту (усі учні відтворюють конспект із пам'яті; учитель переві­ряє роботи в міру надходження; одночасно проводиться «тихе» і маг­нітофонне опитування; після письмової роботи — опитування вголос).

Четвертий — усне проговорювання опорного конспекту (це не­обхідний етап мовленнєвої діяльності при засвоєнні, що реалізуєть­ся під час різних видів опитування).

П'ятий — друге повторення: узагальнення і систематизація (уро­ки взаємоконтролю; публікація списку залікових питань; підготов­ка; використання усіх видів контролю (біля дошки, «тихе», письмо­ве опитування тощо); взаємоопитування та взаємодопомога; ігрові елементи (змагання команд, розв'язування ребусів тощо)).

Прогнозовані результати: формування системи знань, умінь, навичок учнів; навчання всіх дітей незалежно від індивідуальних даних; прискорене навчання.

Кiлькiсть переглядiв: 2076

Коментарi

  • ooCer

    2017-04-01 00:11:18

    Good site http://ciadr01.party , http://candr01.click , http://pdl01.bid , http://viagra-rx-online.com...

  • Lftclido

    2017-03-31 16:17:56

    thank you http://cialisrx.click :: http://levitrarx.top :: http://www.cialispill.com :: http://propecia-rx.top :: http://cph5.review...

  • byCer

    2017-03-24 00:53:37

    jintou [url=http://levited.com]generic cheap levitra online[/url] fsingled...

  • ylCer

    2017-03-23 07:24:46

    omineu [url=http://levited.com]cheap generic levitra online in canada[/url] rappears...

  • lmRor

    2017-03-22 09:58:47

    lused buy viagra online vpositionv [url=http://viaonline24.com/]buy generic viagra[/url] egonex...

  • jvRor

    2017-03-20 03:48:27

    nalwaysv [url=http://edviatab.com/]generic viagra india[/url] topportunityj [url=http://edviatab.com/]order generic viagra[/url]...

  • hiRor

    2017-03-19 02:00:10

    rbegand http://buycialispharm.com patw [url=http://buycialispharm.com]order cialis without prescription[/url]...

  • tcRor

    2017-03-17 13:08:33

    wfatherc generic cialis tadalafil sitm edciatab.com...

  • acRor

    2017-03-14 18:43:50

    xthinkingv cialis coupon sthrougha [url=http://tadalafil365.bid/]cialis dosage[/url]...

  • gpRor

    2017-03-12 05:02:33

    qtonguec http://tadal24.com/ qoutt order cialis online without medical...